директор гімназіїПлахотна Валентина Іванівна

1. У чому складність роботи на посаді директора?

Посада директора надзвичайно складна, відповідальна й непередбачувана, бо вона включає роботу із педагогічним та учнівським колективами, роботу з технічним персоналом, з батьками учнів, з громадськістю селища, з керівниками організацій, колгоспів, які знаходяться в мікрорайоні школи, а кожна людина має свій характер, свої погляди на роботу, на життя, на виховання.

2. Які вагомі події у житті школи відбулися за роки Вашої праці?

За два роки на посаді директора школи відбулися фронтальна обласна та фронтальна районна перевірки, святкування 100-річчя з дня народження С.А.Ковпака, впровадження кабінетної системи навчання, застосування поділу класів на групи для проведення диференційованого навчання, закупівля меблів, штор та технічного обладнання для кабінетів.

3. Чи були якісь цікаві історії за час Вашої роботи на посаді директора?

Цікавих історій за час моєї роботи на посаді директора було дуже багато. Це і цікаві ранки для молодших школярів, змістовні вечори відпочинку для старших учнів, підготовка та проведення різних зустрічей з учасниками бойових дій, з ветеранами праці, передовиками виробництв, екскурсії до Києва, Чернівців, Харкова, Полтави та інших міст. Були і смішні епізоди. Так як школа в той час була тільки введена у дію, то усім хотілося перевірити: і працівникам районного комітету партії, і пожежній частині, і працівникам бухгалтерії райво, і санстанції і т.д. Йдеш до школи і думаєш: що ж сьогодні будуть перевіряти? А хтось чи з учнів, чи з тих, що проходили через шкільний двір закинули на стовп, де був прикріплений ліхтар, банку з під згущеного молока. Я її якось не помітила, а один з перевіряючи з сарказмом запитує: «А то що у Вас?». А я йому говорю: «Та то ми взнаємо кількість опадів».

Один з учнів п’ятого класу, такий товстенький, щокатенький, на уроках був просто некерований. Усі вчителі говорили, що він зриває уроки, не хоче навчатися. Викликали ми його на педагогічну раду, і одна вчителька говорить: «Ну що ж ти себе так ведеш? Якщо ти не виправишся, то ми подзвонимо у міліцію, заберуть тебе, а мама змушена буде носити тобі передачі. Що ти найбільше любиш їсти?». А цей хлопчик пустив сльозу, шморгнув носом і говорить: «Жарену картошку».

4. Чи пам’ятаєте Ви ту мить, коли Вас призначили на цю посаду? Що Ви відчули?

Я дуже добре пам’ятаю той день, коли мене викликали в райком партії, а тоді всі призначення йшли саме через райком партії, і сказали, що треба очолити школу. Мене ця робота не дуже цікавила, бо яусе життя мріяла працювати просто учителем, а не на керівній посаді, але відмовитись було неможливо, тому на наступний день я поїхала в облоно за призначенням. Ставили найрізноманітніші запитання, які стосувалися роботи школи, роботи господарства, яке шефствувало над школою, життя селища, події у країні й ін. приїхавши додому, я перечитала багото літератури, яка була присвячена роботі директора школи, адже тоді я не знала цієї роботи, а дуже хотілося, щоб усе йшло добре. Але через нескінченні перевірки, які відбирали безліч часу і енергії не все вдалося здійснити. Тому, як тільки трапилась можливість, я подала заяву на звільнення мене з посади директора.

5. Яку роль відіграла наша школа у Вашому житті?

Школа не просто відіграла велику роль у моєму житті, школа була моїм життям. Ще й зараз мені сниться, що я проводжу уроки, спілкуюся з учнями.

директор гімназії Коновал Михайло Іванович

Наша школа у променях ясних,

Повна радості, світла й тепла,

В ній життя вічно юне й прекрасне

Їй і слава й довічна хвала…

Проходячи коридорами гімназії, я завжди задумуюсь над багатою історією нашої школи. Скільком людям вона дала першу сходинку в життя.

Вона, як справжня людина, прожила захоплююче, сповнене яскравими подіями життя. Зуміла відчути радість перемог і сум поразок. Дивишся на неї – таку сучасну, наповнену дитячим сміхом і не віриться, що їй вже 150! Вражаюча дата, чи не так?!

То ж хочеться перегорнути сторінки її історії й привідкрити завіси деяких таємниць. А хто краще знає це як не директор?! Мені пощастило поспілкуватися з одним із них. Це Коновал Михайло Іванович.

1. Михайле Івановичу, з якого періоду Ви були директором нашої школи?

Я був призначений директором Котелевської середньої школи №1 5 серпня 1987 року, а звільнений з посади директора Котелевської школи-гімназії №1 імені С.А.Ковпака 27 червня 2003 року, тобто працював на цій посаді 16 років. Це був нелегкий період, період становлення нашої держави, реформ в освіті, але колектив першої школи витримав його з честю.

2. Чи пам’ятаєте перший наказ, який видали в школі?

Перший наказ? Це наказ про початок навчального року. Це не просто шкільний документ. Він визначає роботу школи на поточний (наступний) навчальний рік і передбачає багато факторів в організації навчального і виховного процесу.

3. Яка подія Вам найбільше запам’яталася?

У житті завжди пам’ятаєш все, що було вперше. Ніколи не забуду свій перший дзвінок на посаді директора. Став за трибуну, а переді мною тисячний колектив першої, одних учнів тоді було 960 та вчителів 75, а стільки ж, якщо не більше, прибуло батьків та гостей.

Добре пам’ятаю перший випускний. Чотири класи, а це 112 учнів, йшли в самостійне життя. Тоді вперше започаткували рух колони випускників на чолі з учителями від школи до РБК. Але найбільше запам’яталося відзначення першого Дня Ковпаківської школи. Він проходив у приміщенні кінотеатру «Ворскла», який розрахований на 600 місць і не міг вмістити усіх бажаючих. Це була велика творча робота педагогічного, учнівського колективів при підтримці батьків, випускників школи.

Режисером і постановником свята була заступник з виховної роботи Бакаєва Тетяна Сидорівна. Радий, що ця традиція збереглася і понині.

4. Цього року нашій школі виповнюється 150 років. Що б Ви хотіли побажати їй?

Бажаю Вам бути наполегливими в усьому: в навчанні, суспільно-корисній роботі, спортивних змаганнях, масових заходах, конкурсах. Не забувайте, що Ви навчаєтесь в першій Ковпаківській школі і повинні цим гордитися.

Бажаю Вам завжди і в усьому бути першими!

директор гімназіїДаценко Лідія Василівна

Бог створює людину, учитель - неповторну особистість, директор - прекрасний колектив. Директор не буває минулим, адже завжди залишаються люди, які йому вдячні. Пропоную вашій увазі інтерв’ю з жінкою, яка гідно і сміливо прийняла естафету.
- Лідіє Василівно, ви - єдина випускниця нашого навчального закладу з усіх директорів. Тож, обираючи професію вчителя, хотіли працювати саме в цій школі?
- Моя мама вчителька, і я, так би мовити, розуміла куди йшла й навіщо. Звичайно, я уявляла себе тільки вчителем першої школи, бо її закінчувала, тут працювала вожатою у своєї вчительки початкових класів Анастасії Іллівни Штирі. Але так життя склалося, що починала свою педагогічну діяльність із старшої вожатої школи №4, а потім почала працювати в рідному закладі.
- Чи важко вам було розпочинати директорську роботу? Чи дуже вона відрізняється від роботи вчителя?
- Справа в тому, що я працювала завідуючою відділом освіти, й роботу директора школи знала не із спостережень, а все-таки із вищої посади, ніж директор школи. Але, звичайно, йшла і сумнівалась, бо знала про сильний педагогічний колектив, багатообіцяючий потенціал цієї школи, про великий учнівський склад і серйозний батьківський комітет. І з усіма цими людьми мені доведеться співпрацювати. Але я вірила, що буде підтримка, і не помилилася. Підтримка була, і зараз є, тому працювати в першій школі відповідально, і непросто, але в той же час усі ходять на роботу з задоволенням.
- А чи був у вас якийсь приклад для наслідування? Можливо, з попередніх директорів, чи, можливо, взагалі не з нашої школи?
- Прикладом для мене був директор нашої школи Василь Іванович Луценко. Він перебував на посаді, коли я була ученицею. Людина дуже компетентна, серйозна, досвідчена, толерантна, гідна того, щоб її ставили в приклад. Він приділяв нам дуже багато часу й уваги. Наприклад, той факт, що коли ми будували господарське приміщення (там, де знаходяться автокласи - прим. ред.) директор і наш класний керівник нас підбадьорили, зуміли згуртувати і організувати наш колектив, і ми з учителями працювали на будівництві.
- А чи були в вашій практиці випадки, які запам’яталися?
- Мені найбільше запам’яталося, як ми з Тетяною Григорівною перші в районі організовували ЗНО на базі гімназії. Ми готували класи, готували учителів для того, щоб провести захід на рівні Міністерства освіти, траплялися різні ситуації, але ми з них виходили достойно.
- Яке основне завдання директора?
- Перш за все, робота директора школи полягає в згуртуванні усіх трьох колективів: учнівського, вчительського й батьківського. Директор має бути прикладом: як гарним учителем, так і добрим господарем. Але, звичайно, не обійтися без підтримки районної влади, яка виділяє для нас кошти. Був у житті школи період, коли цьому приділялося менше уваги, ніж зараз. Ось, наприклад, коли Тетяна Михайлівна взяла нас під опіку, можна тільки радіти, як змінилася гімназія: і їдальня, і актовий зал, і вікна нові, і кабінети. Раніше такого масштабу по зміцненню матеріальної бази не було, і ми виходили зі своїх можливостей.
- В цьому році гімназія святкує 150-річчя, що ви можете їй побажати?
- Перш за все я побажаю підтримки районної влади, бо перша школа специфічна тим, що вона велика. Тому, звичайно, нам потрібна будь-яка підтримка, і будь-які інвестиції. Я бажаю рідній школі бути першою не лише за номером, а й за всіма показниками.

ПетренкоПетренко Сергій Леонідович

Сергію Леонідовичу, як нині діючий директор нашої гімназії, добре знаєте усі її потреби і проблеми. Але спочатку, давайте поговоримо про таке:

1. Ким Ви мріяли стати в дитинстві?

У дитинстві я мріяв стати військовим. Проте, відбувши дійсну строкову службу в збройних силах, в мені перемогло бажання стати вчителем. Мабуть це тому, що і у військових, і в педагогів – завдання одне: треба виховувати майбутнє покоління, майбутніх захисників, майбутніх вчених.

2. Як відомо, Ви працювали шкільним психологом. Чи допомогла Вам ця посада при вирішенні проблем, коли Ви вже стали директором?

Звісно, але не стільки посада психолога, а скільки знання, набуті під час навчання та досвід від спілкування з учнями, колегами, батьками, спостереження за роботою старших колег.

3.Яка найяскравіша подія запам’яталася Вам ?

Найяскравіша подія у житті нашої школи? Ви знаєте, для мене кожен день – це як свято, і кожен день різні події. Інколи бувають такі, що приносять радість, інколи бувають ті, що з гіркотою згадуєш. А найяскравіше мені запам’ятався, чомусь, День вишиванки. Ви знаєте, коли школа наповнилася різнобарв’ям кольорів, це було настільки приємно, радісно на душі, що все таки ми горді з того, що ми українці. Кожна подія – вона осідає, глибоко запам’ятовується в серці.

3. Цього року школі виповнюється 150 років. Які Ваші побажання, настанови.

В мене побажання такі – бути одним єдиним колективом, щоб школа була і для учнів, і для вчителів, і для батьків. Ми робимо спільну справу. І я думаю, що не слід від’єднувати проблеми батьків, учителів одну від одної. Наша спільна проблема – бути людьми на цьому світі у будь-якій ситуації.

Шкільна династія

Більшість свого часу ми проводимо у школі. Тож недарма її називають другою домівкою, а у звертанні часто чути: «Наша велика шкільна родина».

У гімназії, як у справжній сім’ї, ми вчимося новому, пізнаємо світ. Так було, є і буде. Доказом цього є наша сімейна династія. Цілі покоління вийшли у світ зі стін нашої альма-матер.

У далекому 1953 році юна Надійка Запорожченко у білому фартушку, новій шкільній формі, із кумедними косичками сіла за першу парту Котелевської середньої школи №1. То була моя бабуся. Швидко минули літа, і ось першого вересня 1977 року вона, тримаючи за руку свою Тетянку, привела її до класу молодої, розумної і енергійної Бондаренко Ніни Степанівни. А в сусідньому кабінеті за третьою партою середнього ряду сидів невгамовний Ваня Лисенко. Хто б міг подумати, що через певний час у клас тієї ж самої Ніни Степанівни ступить світленьке, допитливе дівча – Ніна Лисенко – їхня донечка.

І чесно кажучи, я мрію про те, що колись передам у руки Ніни Степанівни свого сина чи доньку.

Продовжувачка династії Ніна Лисенко

Кiлькiсть переглядiв: 635

Коментарi