Подорож до святих місць

Наша країна багата історичними та культурними пам’ятками. У цьому ми переконалися, мандруючи її шляхами ось уже більше десятка років. Проте у цьому навчальному році, коли уся світова спільнота готується відзначати славетну дату – 200-річчя великого сина України Т.Г.Шевченка, наш шлях проліг стежками Кобзаря, щоб ще раз доторкнутися душею до святих місць, де ступала нога Тараса, минула його думка.

Перша наша зупинка – село Богданівка Київської області. Саме тут у глухому, Богом забутому селі зросла й розкрила свій талант відома тепер на весь світ самобутня художниця Катерина Білокур. У малесенькій сільській хатинці нам відкрився чарівний світ полотен цієї майстрині. Вразила екскурсовод, яка більше години розповідала нам про свою незвичайну землячку, а кімнат у цій садибі-музеї всього лише три. Та почуте й побачене справило на нас незабутні враження.

Вирушивши у напрямку Переяслів-Хмельницького, скоро дісталися Музею архітектури та побуту під відкритим небом. Відвідали музей-садибу лікаря Козачковського, у якого часто гостював Тарас Шевченко, лікував запалення легенів, і де 25 грудня 1845 року при тремтливому світлі свічки лягли на папір пророчі рядки безсмертного «Заповіту».

Надвечір дісталися Канівського водосховища, і при останніх променях сонця дехто вирішив, що дістався нерукотворного моря. Перші сутінки застали нас, коли екскурсійний автобус вулицями Канева прямував до дитячого туристичного центру. Тут, у гостинних господарів та затишному приміщенні, довго пили чай, ділилися враженнями від почутого й побаченого.Пам.Бандуристу

Наступного дня нас чекала зустріч з величною Тарасовою горою. У духовному просторі самого серця Канева особливо відчутно, чим бентежила Тараса Григоровича «ота благодать над Дніпром», ті місця, куди він прагнув принести «серце наточене горем». І знову вражав могутній Дніпро, осінній багрянець безмежних схилів і відвідини Шевченківського національного заповідника-музею, де представлені експозиції картин поета, особисті речі, оригінал вишитого рушника, що був подарований Лесею Українкою у Тарасову світлицю ще в 19 столітті. Далі екскурсійна стежина повела нас у Тарасову світлицю, з якої й починався заповідник і де до цього часу зберігаються унікальні експонати 19 століття: сорочки, хустки, рушники, предмети посуду Шевченківського краю, як свідчення вічного Храму людського духу й пам’яті.Пам.Бандуристу

«Чигирине…Чигирине…» читаємо у Шевченка. Тому й ми прямуємо до Чигирина – столиці козацької держави за часів Богдана Хмельницького. Відвідуємо музей гетьмана та піднімаємося на саму вершину історико-культурного заповідника «Чигирин». Тут усе: кожен камінь, легенди нагадують про славну минувшину. Сповнені вражень і надії колись віднайти скарб, захований під монументом, піднятим на честь козаків, повертаємося до дому. Ще майже шість годин дороги пролетіли непомітно, бо потомлені, але задоволені екскурсанти розважали нашого водія і себе пісенним батлом між дівчатами та хлопцями. Тут ми й відкрили ще не один талант…

Кiлькiсть переглядiв: 331

Коментарi