ПОРАДИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

«Наше завдання не в тому, щоб зробити
себе необхідними нашим дітям, а навпаки,
у том, щоб допомогти їм навчитися,
по можливості скоріше обходитися без нас».

К.О. Конраді

Початок шкільного навчання – це час великих надій і великих розчарувань, перших життєвих перемог і перших життєвих поразок. Саме в першому класі й діти й батьки складають свій перший іспит, який може визначити всю подальшу долю дитини адже поганий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач. Школа, клас – усе це вносить новизну в життя не тільки кожної дитини, а й всієї родини.

Важливо, щоб дитина йшла до школи готова фізично, але неменше важлива готовність психологічна.

Складовим психологічної готовності є:

· особистісна

· вольова

· інтелектуальна

Особистісна готовність – виражається у відношенні дитини до школи, навчання, вчителя і до самого себе.

У дітей повинна бути позитивна мотивація до навчання в школі (Мотивація – це внутрішня спонука щось робити. Є важливою для успішного навчання).

Як правило, всі діти хочуть іти до школи, сподіваються бути хорошими учнями, одержувати хороші оцінки. Але що ж приваблює, їх там?

Одні говорять: «Мені куплять портфель, форму», «Там навчається мій друг». Про те це все зовнішні прояви. Важливо щоб школа приваблювала дітей своєю головною метою – навчанням, щоб діти говорили: «Хочу навитись читати», «Буду добре вчитись, щоб коли вирости стати…»

Про те є діти, які не хочуть іти до школи. Чому? Наприклад, 6-ти річна дівчинка успішно відповідала на всі запитання під час співбесіди, блискуче виконувала всі завдання: «А на запитання: «Чи хоче вона навчатися в школі» - відповідає: «Ні»

Хоча таких дітей мало, але вони викликають занепокоєння. На запитання: «Чому?», відповідають: «Там ставляють 2», «Не буде часу гратись», «Там можуть насварити».

Звідки ж така обізнаність дітей? В першу чергу – це мова батьків. Особливо коли вдома говорять: «Ось почекай, підеш у школу, там тобі покажуть». Можна зрозуміти боязнь і тривогу цих дітей. І скільки тепер потрібно уваги і терпіння проявити вчителям, щоб змінити їх відношення до школи. Значно розумніше відразу формувати позитивну мотивацію до школи і до вчителів.

Визначити мотивацію дитини щодо навчання можна за допомогою вправ-ігор.

1. В кімнаті виставлені іграшки, дитині пропонується їх роздивитись. Потім сідаєте разом з дитиною і читаєте казку, яку раніше не читали. На найцікавішому місці зупиняєтеся і запитуєте, що хоче ваша дитина: слухати казку далі чи гратись іграшками.

Висновок такий: якщо дитина хоче йти гратись – у неї переважає ігровий мотив. З пізнавальним інтересом – хоче дитина слухати далі казку.

2. «Уяви собі»

Уяви собі, що є дві школи в одній щодня вчаться писати, читати рахувати, а другій – танцювати, грають в спортивні ігри.

В яку школу ти хотів би ходити.

Особистісна готовність включає в себе і вміння спілкуватися з однолітками і вчителями. Бути доброзичливими не проявляти агресії, вміти пробачати.

Емоційно-вольова готовність.

Дитину чекає важка напружена праця. Від неї будуть вимагати не тільки те що вона хоче а й те що треба: режим, програма. А це не просто, особливо, коли поряд є іграшка і не думати про неї. Потрібно проявити вольові зусилля, здатність керувати своєю поведінкою.

Діти 6-ти років здатні відмовитися від гри і виконати вказівку дорослого. Адекватно реагувати на зауваження.

Інтелектуальна готовність – розвиток пізнавальних процесів та научуваність. Важливо, щоб дитина була розвинена розумово. Довгий час про розумові здібності судили по кількості знань, умінь, словниковому запасі. Ще й зараз деякі батьки вважають, що чим більше дитина знає і говорить тим вона розвиненіша. Слід враховувати, що змінилися умови життя – діти купаються в інформації (телебачення, комп’ютери та ін.), як губка поглинають нові слова, вислови. Різко збільшується словниковий запас, але це не означає, що з такими темпами розвивається мислення. Тут немає прямої залежності.

Існуючі програми, їх засвоєння вимагають від дитини вміння узагальнювати, порівнювати, аналізувати, виділяти головне, робити висновки. Чи готові діти до цього?

Велика цінність – для дитини спілкування з батьками. Намагайтеся відповідати на дитячі запитання. Часто дорослі замість того, щоб підтримувати дитячу допитливість придушують її, відмахуючись від дитячих питань.

Ситуація: Син намагається вияснити: «Чому пливуть по небу хмарки?» Батько роздратовано відповідає: «Дивись краще під ноги». Після кількох подібних відповідей у дитини пропаде будь-яке бажання щось запитувати. А пізніше, якщо у сина проблеми у навчанні, батько дивується:»Чому він такий пасивний, нічим не цікавиться».

Важливо не уникати відповідей і не давати готових, а давати можливість зрозуміти, чому так. Адже діти розуміють по-своєму.

Наприклад. 10 ґудзиків покласти двома рядами й запитати дитину: «Чи однакова кількість ґудзиків у двох рядах?» Відповідь швидше всього буде вірна. А якщо забрати ґудзик і розсунути нижній ряд, щоб по довжині він був такий самий, наперекір дорослій логіці дитина скаже, що ґудзиків знову однакова кількість.

Дорослі в такому випадку роблять одну й ту ж помилку – починають говорити як правильно. Краще підвести поступово до правильної відповіді, практично показати а не втлумачувати незрозуміле.

Існує вислів: «Якщо пагінець тягнути, він від цього не виросте, а навпаки – зав’яне. Отже, в інтелектуальну готовність входять як запас знань і уявлень дитини, так і сформованість мисленнєвих операцій.

Дитина 6-ти років повинна знати:

· домашню адресу, країну, в якій живе;

· прізвище, ім’я, по-батькові своє і батьків;

· орієнтуватися в порах року, х послідовності, основних ознаках, знати назви місяців, днів тижня;

· знати види дерев, квітів;

· тварини дикі та домашні;

· вміти узагальнювати (називати одним словом);

· робити логічні умовисновки (лимон - кислий, а цукор - … );

· назвати подібні ознаки;

· бачити відмінності.

Часто дитина ці знання здобуває стихійно і деякі дорослі думають, що не потрібно ніякого спеціального навчання. Проте не зайвим є обговорення з дитиною побачений фільм чи прочитана книжка, послухати як дитина все зрозуміла. Буває, що дитина розуміє все по своєму і це може закріпитися.

Мислення дитини можна перевірити на простих завданнях. Наприклад, порівняти два предмети: місто і село, дощ і град, зима і літо…Як дитина розуміє значення слів.

Досвід показує, що ніякий найкращий дитячий заклад не може повністю замінити сім’ю, сімейне виховання.

Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчання підкреслювати його значимість для всіх членів сім’ї. Неодмінно повинна бути внесена оптимістична нотка, яка вказує на впевненість батьків у тому, що навчання дитини піде успішно, що вона буде старанно й самостійно виконувати всі шкільні вимоги. Проте не слід ставити перед дитиною високі вимоги. Наприклад, навчатися лише на 10-12 балів. Бо якщо вона не може їх виконати їй боляче, у неї знижується самооцінка. Адже 10-15% учнів – відмінники у початкових класах, а далі й цей відсоток зменшується. А якщо дитину хвалити у неї з’являється почуття успіху, а успіх – джерело позитивного відношення до школи, яке потрібно постійно підтримувати.

Отже, ваша підтримка, віра в вашу дитину в її успіх допоможуть перебороти всі перешкоди.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ МАМИ І ТАТА МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

· Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

· Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси ( улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

· Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).

· Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

· Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

· Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.

· Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

· Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очами вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

· Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте, відповідайте: «Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

· Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКА

Порада перша

Найголовніше, що ви можете подарувати своїй дитині, - це ваша увага. Вислуховуйте її розповіді про школу, ставте уточнюючі питання. І пам’ятайте: те, що здається вам не дуже важливим, для вашого сина чи дочки може виявитися подією, що хвилює весь день!

Якщо дитина побачить ваш інтерес до її справ і турбот, вона обов’язково відчує вашу підтримку. Слухаючи її уважно, ви зможете зрозуміти, в чому малюкові потрібна ваша допомога, про що слід поговорити з вчителькою, що реально відбувається з дитиною після того, як ви прощаєтеся з нею біля дверей школи.

Порада друга

Ваше позитивне ставлення до школи і вчителів спростить дитині період адаптації. Запитайте будь-якого знайомого першокласника, яка у нього вчителька. У відповідь ви, швидше за все, почуєте, що вона найкраща, найкрасивіша, найдобріша. Для першокласника вчителька стає одним з найголовніших дорослих у житті. У перші місяці в школі вчителька закриває собою маму і тата. Мудрим вчинком треба підтримати цю «закоханість» дитини і не ревнувати. Співробітничайте з вчителями вашої дитини, пропонуйте допомогу, проявляйте активність. У класі з активними батьками, як помічено, тісніші і кращі стосунки між дітьми, цікавіше життя, більше свят і походів.

Навіть якщо особисто у вас, як батьків, є якісь питання до вчителів, вам здається, що щось потрібно робити по-іншому, всі тертя повинні залишитися між дорослими. Інакше дитина буде вимушена розриватися між любов’ю до батьків і авторитетом вчителя.

Дуже шкідливі негативні чи нешанобливі вислови про школу і вчителів «у сімейному колі», це значно ускладнить дитині адаптаційний період, підірве спокій дитини і впевненість в турботі і згоді між важливими для неї дорослими людьми.

Порада третя

Ваше спокійне ставлення до шкільних турбот і шкільного життя дуже допоможе дитині. Побачивши батьків спокійними і впевненими, дитина відчує, що боятися школи просто не потрібно. Одна бабуся плакала, збираючи внука зранку в школу. Вона гладила його по голові, бігала між портфелем і одягом і голосила: «Куди ж ми тебе відпускаємо! Тебе ж там цілий день годувати не будуть! Як же ти там сам один без мене будеш!» І так кожного ранку протягом місяця. Зустрічали хлопчика зі школи так, ніби він тільки повернувся живим з війни. Батьки хлопчика помітили, що дитина почала «боятися школи». Основну роботу провели з бабусею. Її запросили на цілий день на шкільні заняття, вона була присутня на всіх уроках, снідала разом зі всім класом, зайшла в шкільну роздягальню, медичний кабінет, спортивний зал. До речі, гордість хлопчика не була вражена присутністю в класі бабусі. Йому пообіцяли, що він розповість однокласникам, що це його бабуся, тільки якщо захоче сам. Після цього дня бабуся зрозуміла, що внук росте і тепер школа йому по плечу. Дуже швидко пройшли страхи і у самої дитини.

Порада четверта

Допоможіть дитині встановити стосунки з однолітками і відчувати себе впевнено. Особливо ваша допомога знадобиться, якщо дитина не ходила до школи в дитячий сад. В цьому випадку вона не звикла до того, що увага дорослих розподіляється відразу між декількома дітьми. Хваліть дитину за товариськість, радійте вголос її новим шкільним знайомствам. Поговоріть з нею про правила спілкування зі своїми ровесниками, допоможіть стати вашій дитині цікавою іншим. Вчіть її новим іграм, щоб вона могла показати їх друзям. Запросіть однокласників вашої дитини до вас додому - просте чаювання, а маленький господар навчиться приймати гостей.

Не варто «підкуповувати» увагу шкільних товаришів вашої дитини дорогими іграшками та одягом. Так ваша дитина не навчиться бути потрібною іншим. Ваш син чи дочка може зіткнутися із заздрістю однокласників. Упевнений в собі, товариський малюк адаптується до будь-якої ситуації швидше і спокійніше.

Порада п’ята

Допоможіть дитині звикнути до нового режиму життя. Дитина звикає до школи не тільки психологічно, але і фізично. Багато дітей в першому класі вперше стикаються з необхідністю вставати в один і той же час зранку. Впродовж 3-6 годин шкільного дня дитина активно вчиться. У шість-сім років таке навантаження дорівнює напруженому робочому дню дорослої людини. З початком шкільного навчання різко збільшується навантаження на нервову систему, хребет, зір, слух дитини. Якщо до цього ви не дотримувалися режиму дня, то постарайтеся м’яко ввести його. Ваша дочка чи син потребує регулярного, тривалого сну. Допоможіть школяру навчитися засинати в один і той же час. Не примушуйте дитини відразу сідати за уроки. Дитині потрібний час, щоб відпочити. Це корисно і для самого процесу навчання. Мозок використовує час відпочинку, щоб «укласти нові знання на потрібні полички». Дитині, як і нам, після робочого дня потрібно трішки тиші і відпочинку. Поклопочіться про здоров’я вашої дитини, оскільки у перші місяці шкільного навчання огріхи в режимі дня позначатимуться серйозніше, ніж раніше.

Порада шоста:

Мудре відношення батьків до шкільних успіхів виключить третину можливих неприємностей дитини. Багато батьків так хочуть гордитися своїми дітьми і так турбуються про їх оцінки, що перетворюють дитину на додаток до шкільного щоденника. Шкільні успіхи, безумовно, важливі. Але це не все життя вашої дитини.

Шкільна оцінка - показник знань дитини з даної теми даного предмету на даний момент. Ніякого відношення до особи дитини це не має. Хваліть дитину за її шкільні успіхи. І пам’ятайте, ніяка кількість «п’ятірок» не може бути важливішою за щастя вашої дитини.

Давайте постараємося, щоб найперші кроки, зроблені кожним малюком у шкільному світі, були для нього самого і членів його сім’ї радісними і впевненими!

Одна мама порівняла перший рік навчання дитини у школі з першим роком після народження: величезна відповідальність, необхідність багато часу проводити поруч, океан витримки й терпіння. Це справді серйозне для батьків випробовування їхньої життєвої стійкості, доброти, чуйності. Добре, якщо дитина у важкий перший рік навчання відчуватиме підтримку.

У 6-7 років формуються мозкові механізми, що дозволять дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у школи у 9 років, коли нервова система вже сформована.

Однак серйозних зривів можна уникнути й сьогодні, якщо дотримуватися простих правил

Правило 1

Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, відпочивати, робити без поспіху, у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються вам необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

Правило 2

Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більше як на 10-15 хв. Тому, коли ви будете робити з нею уроки через кожні 10-15 хв. необхідно перериватися і обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин.

Правило 3

Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

Протягом першого року навчання ваше маля понад усе потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме в цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за двійки й неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина зневіриться у собі.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ УЧНІВ 5 КЛАСУ

У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник - учителі-предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. До того ж перехід з початкової школи у середню співпадає зі своєрідною віковою кризою - початком переходу від дитинства, що є досить стабільним періодом розвитку, до молодшого підліткового віку.

Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі.

Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій школі на «наймолодшого» у середній - все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими. Іноді порушуються сон, апетит.

Шановні батьки! Постарайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим, зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, словників.

3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це - природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога. Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГАРМОНІЙНЕ НАВЧАННЯ ДИТИНИ?

У цьому періоді батькам можна скористатися рекомендаціями фахівців Філадельфійського дитячого центру по забезпеченню «гармонії між домашнім та шкільним життям дитини» :

1. Надихніть дитину на розповідь про свої шкільні справи. Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, та уважно розмовляємо з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, які дитина сповіщає вам, використовуйте їх у подальшому для того, щоб розпочати подібні бесіди про школу. Обов’язково запитуйте вашу дитину про його однокласників, справи у класі, шкільні предмети, педагогів.

2. Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поведінку та взаємостосунки з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих причин для занепокоєння, консультуйтеся з учителем вашої дитини не рідше, ніж раз у два місяці. Під час бесіди виразіть своє прагнення покращити шкільне життя дитини. Якщо між вами та вчителем виникають серйозні розбіжності, докладіть усіх зусиль, щоб мирно розв’язати їх, навіть якщо доведеться спілкуватися для цього з директором школи. Інакше ви можете випадково поставити дитину у незручне положення вибору між відданістю вам і повагою до свого вчителя.

3. Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань та заохочень.

Знайте програму та особливості школи, де навчається ваша дитина. Вам необхідно знати, яке шкільне життя вашої дитини, та бути впевненим, що вона отримує гарну освіту. Відвідуйте всі заходи та зустрічі, які організують для батьків, використовуйте будь-які можливості, щоб дізнатись, як ваша дитина навчається та як її навчають.

4. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Встановіть разом із дитиною спеціальний час, коли слід виконувати домашні завдання, і слідкуйте за виконанням цих установок. Це допоможе вам сформувати хороші звички до навчання. Продемонструйте свій інтерес до цих завдань та впевніться, що в дитини є все необхідне, щоб виконати їх найкращим чином. Але якщо дитина звертається до вас із питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх.

5. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між її інтересами та предметами, які вивчають у школі. Наприклад: любить фільми - купіть книгу, по якій поставлений фільм, так виникне любов до читання; любить гратися - купуйте довідники, так виникне прагнення дізнаватись про що-небудь нове. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, у домашній діяльності.

6. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли у шкільному житті дитини відбуваються зміни.

ПРОБЛЕМИ У НАВЧАННІ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

Декілька слів про навчальні проблеми п’ятикласників:

1) Слабка навчальна підготовка у початкових класах.

2) Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.

3) Нерозвинута воля - небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.

2. Розвивайте увагу, мислення та пам’ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.

3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване «емоційне стомлення»: дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою. Використовуйте гумор, але не сарказм та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.

4. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об’єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання.

ПІДЛІТКОВИЙ ВІК

«У підлітковому віці багато людських

достоїнств виявляються в дивних

і неординарних учинках»

Й.В. Гете

За що і проти чого веде боротьбу дитина в перехідному віці?

Це насамперед:

- за те щоб перестати бути дитиною ;

- за фізичну і психічну недоторканість;

- за самоствердження серед однолітків;

- проти зауважень, особливо іронічних з приводу її фізичної дорослості.

Правила, яких мають дотримуватися батьки підлітка:

Ø усі зауваження робити в доброзичливому тоні, без ярликів;

Ø ознайомити дитину з призначенням і функціонуванням організму;

Ø варто пам’ятати, що поки розвивається тіло дитини, хворіє і чекає допомоги душа.

Що повинні зробити батьки, щоб зберегти любов своїх дітей?

Ø у самостійності дитини не слід бачити погрозу;

Ø пам’ятайте, що дитині потрібна не стільки самостійність, стільки право на неї;

Ø хочете, щоб ваша дитина зробила те, що вам потрібно, зробіть так , щоб вона сама захотіла цього;

Ø не переобтяжуйте дитину опікою й контролем;

Ø не створюйте «революційну ситуацію», а якщо створили, вирішуйте її мирним шляхом.

ПЕРШЕ КОХАННЯ

Ця сторінка призначена для допомоги тим, хто не пам’ятає своє перше кохання або не знає, як говорити про нього з дітьми.

Перехідний вік… Не випадково цей період у житті людини вважається одним із найскладніших: гостре бажання відчути себе незалежним, самостійним дорослим, але при цьому повна відсутність життєвого досвіду можуть призвести до серйозних помилок і складних проблем. Чи можна їх уникнути? Проте без ускладнень, мабуть, не обійдеться. Але пом’якшити, полегшити розв’язання багатьох проблем – можливо.

Споконвічний конфлікт батьків і дітей, розв’язати який не вдалося жодному поколінню, загострюється саме в період дорослішання дітей, опанування ними азів дорослого життя. У цей час підлітки стають особливо уразливими, чутливими, хоча й намагаються це всіляко приховувати. Прагнучи до незалежності й волі, підліток стикається з невідомістю та незнанням. Саме в цьому віці приходить перше, хвилююче, поки ще незнайоме почуття – кохання.

На жаль, любов і для дорослих далеко не завжди пов’язана з відчуттям щастя, радості, тобто переживання позитивних емоцій. А підліткам значно важче впоратися із цим: через свою недосвідченість вони можуть припуститися непоправних помилок, з приводу яких, можливо, доведеться жалкувати довгі роки. Хто ж, як не батьки, які краще й ближче за інших знають своїх дітей, повинні допомогти хоча й дорослій, але все ж таки дитині розібратися в таких непростих почуттях?

Емоційні зміни. Перше захоплення

Фізіологічні зміни, які відбуваються в організмі підлітка, неминуче зумовлюють інтерес до протилежної статі.

У хлопчиків, особливо спочатку, потяг до дівчаток виражається в грубій формі. Але за зовнішньою брутальністю часто ховається щире почуття. Пояснюється це незнанням, невмінням виразити свої симпатії до дівчинки, острахом виглядати смішним перед однолітками своєї статі. Саме тому хлопчики намагаються показати себе гіршими, ніж вони є насправді: смикають дівчаток за волосся, щипають, штовхають, кидають у них папірцями, обзивають, щоб привернути до себе увагу. Усе це, зазвичай – лише спроба замаскувати нове, невідоме почуття ніжності.

Дівчатка, на яких хлопчики не звертають уваги навіть у такий грубий спосіб, почуваються обділеними, скривдженим і намагаються самі привернути увагу, спровокувати відповідну реакцію хлопчиків.

Діти, природно, відчувають симпатію одне до одного, саме з неї починаються дружні взаємини між хлопчиком і дівчинкою. Ця дружба, якої так бояться батьки, може збагатити дітей, допомогти їм набути досвіду спілкування із протилежною статтю, який стане у пригоді пізніше, навчити проявляти ніжність, увагу до близької людини, заради неї поступатися своїми бажаннями.

Закоханість у шкільному віці носить масовий характер і швидко поширюється. Особливо часто це явище сягає свого піку навесні. Шкільне кохання залишається в пам’яті кожної людини на все життя. Якщо в класі з’являються хлопчик і дівчинка, серйозно захоплені одне одним, ця новина враз облітає всю школу. Хлопчики-однокласники придумують із цього приводу нові жарти та дражнили. Дівчатка ж майже всі заздрять і потай мріють про шкільний роман, хоча не показують цього, а навпаки, можливо, дивитимуться зневажливо, зверхньо; інші згадають про важливість навчання, треті навіть засуджуватимуть. Не уникнути закоханим і традиційних дражнило, смішків тощо і взагалі якогось особливого ставлення, що немовби дає зрозуміти, що «ми все про вас знаємо».

Але незабаром виявиться, що закоханих парочок стало набагато більше, і не тільки тому, що настав час. Просто таким чином можна піднестися у власних очах, відчути себе більш значною фігурою, про що свідчать заздрісні погляди подружок і приятелів, у яких цього ще не було, – так буває в усіх, рано чи пізно. Але щирі, зрілі почуття та любовні переживання зазвичай ще не відомі цим дорослим дітям.

Дуже багато питань починають хвилювати підлітків у цей період.

Як підійти? Про що розмовляти?

Що він (вона) про мене подумає? Чи не буде їй (йому) зі мною нудно та нецікаво? Дорослим ці питання здаються наївними та смішними, але колись їм також довелося пережити подібне. Тож ставтеся до цього з розумінням.

В юному віці досвід спілкування не дуже значний, звідси – хвилювання й тривога. Та чи всі дорослі вміють спілкуватися? Деякі з них у досить зрілому віці при цьому ніяковіють, червоніють і комплексують. Чи варто очікувати більшого від підлітків?

На перший погляд, сьогодні взаємини молоді різної статі стали простішими та демократичнішими. Проте, крім негативної реакції батьків, учителів і однолітків, існує не менш важлива перешкода – власна психологічна.

Підлітки спочатку відчувають невпевненість, дискомфорт, хвилювання. Як потрібно залицятися до дівчини? Як приймати знаки уваги від хлопця? Із якого віку можна призначити побачення?

Іноді занепокоєння «чи правильно я поводжуся?» буває настільки сильним, що це відволікає закоханих одне від одного й навіть від власних почуттів. Але все це краще пережити раніше, ніж пізніше, коли багатьом уже доведеться долати психологічний бар'єр і позбуватися комплексів, які виростають у серйозну проблему.

Для підлітка особисті переживання часто важливіші за об'єкт прихильності. Його приваблює не стільки представник протилежної статі, скільки свої нові, хвилюючі відчуття від спілкування з ним. Але оскільки відчуття ці – перші і житті, не схожі з тим, що відчували раніше, підлітка мучить цікавість: а які почуття переживають при цьому інші однолітки тієї ж статі? Звичайно, підлітки діляться своїми враженнями, прагнуть наслідувати особливо популярних у класі або у дворі дівчаток (юнаків), а нерідко вихваляються своїми перемогами, щоб підвищити в очах однолітків свій статус.

Справжнє кохання у підлітковому віці зустрічається вкрай рідко, оскільки фізіологічне дорослішання настає швидше за інтелектуальне. Зазвичай для підлітків характерні закоханість або захоплення. Прагнення виглядати дорослим зумовлює відповідну поведінку: залицяння та прояви інтересу до протилежної статі, записки, перше побачення, перший поцілунок. Але далеко не завжди ця поведінка пояснюється власними потребами, тим більше – духовними.

Багато підлітків починають зустрічатися з кимсь тільки тому, що бояться залишитися на самоті. Але це принесе нічого, крім занепокоєння та негативних спогадів, і навряд чи буде приємним. У цьому віці часто бояться чужої думки, особливо думки однолітків. Побоюються бути яким «якимсь не таким». Найкращий час для початку взаємин із протилежною статтю підліток повинен визначити для себе сам, точніше відчути. Якщо йому дійсно подобається хтось із ровесників і хочеться дізнатися про нього (неї) більше, можна вважати що цей час настав.

Які ще труднощі очікують на підлітка, який відчуває першу закоханість? Уявлення про те, яким повинна бути людина, часто розходиться з реальністю. Ідеальний образ зазвичай містить багато завищених, неіснуючих вимог, а інші важливі якості не усвідомлюються, залишаються непоміченими.

Така ідеалізація властива закоханим обох статей, але дівчатка схильні до цього більшою мірою. Чим більш молодші та не досвідченіші закохані, тим частіше їхні почуття оточені ореолом романтики. Звичайно розчарування неминучі, але вони не повинні сприйматися як трагедія та сигнал до розірвання стосунків.

ВЗАЄМИНИ З БАТЬКАМИ

Часто батьки схильні вбачати в дружбі хлопчика і дівчинки тільки небезпеку, часом занадто перебільшену, оскільки здебільшого дружні стосунки підлітків чисті й безкорисливі. Батьки все й завжди знають наперед. Можливо, саме тому, не вірячи в серйозність дитячих почуття, вони іноді дозволяють іноді дозволяють собі неприпустимі висловлювання : «Любов?!.. Так яка ще любов?! Ще мамине молоко на губах не обсохнуло! І думати забудь про свого Сашка (свою Олену)…» та ін..

Чи здогадуються цієї миті батьки про те, що роблять серйозну помилку, чи пам'ятають себе в цьому віці, чи знають про те, що їхні діти зараз особливо вразливі, а їхня реакція може бути абсолютно непередбаченою? Швидше за все – ні, і дуже шкода. Багатьох трагедій можна було б уникнути, якби реакція батьків була мудрішою, поміркованішою, лояльнішою, не такою твердою та категоричною.

Найтиповіша поведінка підлітка в подібній ситуації – чинити наперекір батькам, довести що вони неправі, змусити шкодувати про сказане. Мудрі й досвідчені батьки, швидше за все, праві: від цієї любові за пару тижнів залишаться одні спогади і який-небудь незначний подарунок, адже в підлітків ще немає вашого досвіду та мудрості, тому й їхні вчинки можуть бути необдуманими й навіть небезпечними.

Звичайно, є діти, з яким в батьків не виникне проблем – вони слухняні, слово батьків для них – закон. Але таких дітей дуже мало, і це добре. Ці діти слабкі й без вольні, слухняні та в усьому згодні з думкою батьків, вони не здатні захистити себе, довести свою правоту. Батькам легко з ними, але чи буде самим дітям легко у дорослому житті?

Для того щоб ваші взаємини з підлітком не зайшли в глухий кут, скористайтеся наведеними далі порадами.

Цінуйте відвертість дитини, щиро цікавтеся її проблемами.

Спілкуйтеся на рівних: наказовий тон не дасть вам користі. Дайте відчути, що ви розумієте дитину.

Не можна жартувати над дитиною, висміювати почуття, применшуючи їх значення. Ставтеся до вашої дитини з повагою, пам'ятайте про її ранимість і вразливість.

Не нервуйтеся та не проявляйте агресивності, будьте спокійними, стриманими. Пам'ятайте: ваша брутальність викличе відповідну реакцію дитини.

Не говоріть про об'єкт захоплення вашої дитини зневажливим, образливим тоном, тим самим ви принизите її саму.

У жодному разі не можна грубо й категорично розривати взаємини підлітків, адже вони тільки вчаться спілкуватися одне з одним і за звичай навіть не мають на прикметі нічого поганого.

Запросіть його (її) подружку (друга) до себе, познайомтеся – це дозволить вам скласти об'єктивне, правдоподібне, а не поверхневе уявлення про те, з ким зустрічається ваша дитина. Краще, якщо ви дозволите їм зустрічатися в себе вдома, щоб їм не довелося шукати випадкових і сумнівних притулків для побачень.

Якщо ви зумієте налаштувати з дитиною дружні стосунки, ви матимете можливість не просто контролювати її поведінку, але й впливати на її вчинки. Дозвольте підлітку самостійно розібратися в об'єкті своєї прихильності, і якщо він розчаровується у своїх почуттях, то без вашої «допомоги» - нехай це буде його рішенням. Він відчує, що здатний самостійно розібратися в ситуації та прийняти рішення.

Звичайно ви можете зробити деякі зауваження, але тактовно та делікатно. Пам'ятайте: налагодження стосунків з підлітком потребує певного часу та копіткої роботи. Такої тактики поведінки ви повинні дотримуватись з раннього дитинства вашого малюка.

Ураховуйте, що: з одного боку, підліток гостро потребує допомоги батьків, стикаючись із безліччю проблем, а з іншого – прагне захистити світ своїх інтимних переживань від безцеремонного й грубого вторгнення, і він має на це повне право.

НА ДОПОМОГУ БАТЬКАМ

Батьківський катехізис, або Закони розумно організованого

сімейного виховання школярів

1. Пам’ятайте, що навчання – один із найскладніших видів праці, а розумові сили й здібності дітей не однакові.

2. Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.

4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму – побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно-наказовий тон. Вони викликають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.

5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.

6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го – 1,5 години, 3-4 класів – до 2-х годин, 5-6 класів – до 2,5 години, 7 класу – 3-х годин, 8-11 класу 4-х годин.

7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку. На вихідні дні та свята домашні завдання не слід давати.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНІ КОНФЕСІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

Пам’ятки для батьків з різних питань

Пам’ятка 1 «Як спілкуватися з дитиною»

1. Спілкуватися на рівних.

2. Попросити дитину вас чому-небудь навчити.

3. Запитувати в дітей поради.

4. Цікавитися планами дитини та їх враховувати.

5. Запитувати в дитини її річ і стукатися до неї в кімнату.

6. Просити допомоги в чому-небудь. Після цього не критикувати.

7. Дати посильні доручення з з відомим успіхом.

8. Схвалення взагалі (у цілому).

9. Підтримка у важкій ситуації (навести приклад із власного життя, знайти три позитивних моменти – оптимістичний погляд на життя).

10. Не сюсюкати з дитиною. Розмовляти як з дорослим.

11. Зустрічати як кращого друга і проводжати.

12. Якщо ви не праві, просіть вибачення.

13. Дозволяйте дитині виражати свої почуття і ділитися своїми.

14. Дозволяйте робити дітям помилки і зустрічатися з їхніми наслідками (негативний досвід – це також досвід).

15. 100 % - ва увага 15 хвилин щодня.

16. Концентруйте увагу не на помилці, а тому, як вийти зі складної ситуації.

17. Тілесний контакт 2-3 рази на день мінімум.

Пам’ятка 2 «Що треба пам’ятати батькам дитини, яка зростає»

1. Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.

2. Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.

3. Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.

4. Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.

5. Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчитися співчувати самій собі.

6. Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором’язливою і боязкою.

7. Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.

8. Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терплячою.

9. Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.

10. Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.

11. Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою в собі.

12. Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспрямованою.

13. Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.

14. Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.

Пам’ятка 3 «Як ви виховуєте своїх дітей?»

Приблизно всі хочуть бути гордими за свою дитину. Успіхом у цьому може стати внутрішня гармонія кожного з батьків і мир між ними. Якщо ви хочете навчити чомусь вашу дитину, навчіться спочатку самі. Якщо ви, наприклад, не вмієте керувати власними емоціями, то вам буде важко навчити цьому дитину. Пригадайте, якою ви були дитиною і як вас виховували ваші батьки. Якщо ви задоволені тим, як вас виховували ваші батьки, як ви ставились одне до одного, ви можете за приклад взяти ці стосунки, плануючи життя у вашій сім’ї. Ви будете робити так, як ваші батьки, але при цьому у вас залишається можливість багато проблем вирішувати на власний розсуд. Якщо вам не подобалось, як вас виховували батьки, то зробіть все, щоб такого у вашій сім’ї не повторилося. Ви вже будете знати, що не треба робити. Але треба обдумати, що саме ви будете робити по-іншому. Тут у вас не має прикладів і ви повинні самі вирішувати. Але головне – це знати, що найважливіше в житті – інтереси дитини, любов і турбота.

Пам’ятка 4 «Покарання. Подумай, навіщо?»

Запам’ятайте сім правил:

1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному (воно має бути корисним).

2. Якщо є сумніви (карати чи не карати) не карайте (ніяких покарань «про всяк випадок»).

3. За один раз – одне покарання. Навіть якщо вчинків скоєно багато, покарання може бути суворе, але одне за все одразу. Покарання – не за рахунок любові. Ні в якому разі не забирайте подарунки на знак покарання.

4. Пам’ятайте про час давності порушення. Якщо ви з’ясували, що вчинок скоєно давно, краще не карайте.

5. Покараний – прощений. Сторінка перегорнулася, не згадуйте про це. Не заважайте починати життя спочатку.

6. Покарання – але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її слабкістю, і вважає, що ви несправедливі – покарання подіє у зворотному напрямку.

7. Дитина не повинна боятися покарання.

Пам’ятка 5 «Як не потрібно карати і сварити»

Не можна карати і сварити:

· якщо дитина хвора;

· якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;

· після сну;

· перед сном;

· під час гри;

· під час виконання завдання;

· одразу після фізичної або душевної травми ( бійка, погана оцінка, падіння) – необхідно перечекати, поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно втішати дитину);

· якщо дитина не справляється зі страхом, лінню, рухливістю, роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається подолати його;

· в усіх випадках, коли у дитини щось не виходить;

· якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших вам не відомі;

· якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані.

Пам’ятка 6 «Як не потрібно хвалити»

1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.

2. Не можна хвалити за те, що досягнуте не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).

3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.

4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється, треба її знати.

5. Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день.

Поради для батьків агресивних дітей

- приймайте дитину такою, як вона є;

- висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

- розширюйте кругозір дитини;

- включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимість у виконуваній справі;

- ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бутив батьків і вчителів.

Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може займатися.

Заохочення. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.

Поради для батьків дітей, які відчувають страхи

Якщо дитина відчуває страхи:

- приймайте дитину такою, як вона є, даючи їй можливість змінитися;

- розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;

- з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини; не висміюйте їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;

- заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

Поради для батьків дітей, схильних до брехні

Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:

- частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;

- якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з’ясувавши причину неправди;

- знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв’язати цю проблему;

- не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.

Поради для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організаційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про їх почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому , щоб навчити дитину правильно спрямовувати , виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися

Коментарi